12 / 36
11
було би добре, якби у його прізвищі також містилася
якась барва. Ех, тоді все було би просто ідеально…
Червоний мав ясний розум і дуже добре вчився. У кла-
сі у нього були найвищі бали з усіх предметів, хоча
не скидалося на те, щоби він просиджував за наукою
більше, ніж інші. Проте хлопець анітрохи не дер носа,
навпаки — завжди наголошував на досягненнях одно-
класників, наче йому було незручно за свій розум. І, як
притаманно невисоким людям (до закінчення ліцею
його зріст не перевищував 160 сантиметрів), коли вже
собі щось постановить, нехай це і дрібниця, то від
свого легко не відступить. Також його неабияк зло-
стили безглузді правила й тупі вчителі. І ще він стра-
шенно не любив програвати. Після поразки у теніс-
ному матчі завжди мав кепський настрій. Не те щоб
не вмів визнавати невдачі, проте у такі миті охоту до
спілкування він втрачав. Решті така вразливість зда-
валася кумедною, і його брали на смішки. Відтак не-
вдовзі Червоний також реготав з усіма. Його батько
викладав на економічному факультеті Наґойського
університету.
Синій був форвардом секції регбі, а у випускному
класі ліцею — капітаном команди. Хлопчище з нього
був нівроку: широкоплечий, мав могутні груди, високе
чоло, великий рот і широкий ніс. Затятий гравець, із
нього ніколи не сходили рани й подряпини. Синій не
вирізнявся здібностями до копіткого навчання, але
за добру вдачу його любили ледь не всі. Дивився він
людям прямо в очі, говорив чітко і звучно. Відразу
запам’ятовував людей та імена, а пліток від нього май-
же не чули. Умів уважно слухати і гуртувати інших.