7 / 36
6
реальністю, перестало б нею бути. Тож позаяк він пере-
став би існувати для світу, світ перестав би існувати
і для нього.
Але, правду кажучи, разом із тим Цкуру також не
може збагнути до кінця причини, яка тоді змусила йо-
го впритул наблизитися до смерті. Навіть якщо і був
конкретний привід, то чому бажання вмерти стало та-
ким сильним, що огортало його впродовж майже пів-
року? Так, «огортало» — дуже влучно сказано. Як, по-
трапивши у черево велетенського кита, животів у ньому
персонаж зі Святого Письма, так само Цкуру провалив-
ся у нутро смерті і перебував у її темній застояній по-
рожнечі, втративши лік часу.
Він жив, як лунатик або навіть мрець, котрий ще не
усвідомив, що вже неживий. Зранку прокидався, чис-
тив зуби, одягав те, що потрапляло під руку, сідав
у міську електричку і їхав до університету, де конспек-
тував у зошит лекції. Як зненацька захоплена буревієм
людина намагається вхопитися за стовп вуличного ліх-
таря, так само і він просто жив за тим розкладом, який
бачив перед собою. Якщо не було необхідності — ні
з ким не розмовляв, а повернувшись до своєї порожньої
кімнати, сідав на підлогу і, спершись до стіни, думав
про смерть або про те, що йому бракує життя. Перед
ним широко розгорталася темна безодня, що вела пря-
місінько до серцевини земної кулі. Він бачив, як там
вирує важкими хмарами небуття, і чув, як на вуха на-
валюється мертва тиша.
А коли не думав про смерть, то взагалі не думав. Це
було зовсім не важко — не думати. Він не читав газет,
не слухав музики, навіть не відчував статевого потягу.
Те, що відбувалося у світі, не мало для нього жодного