19 / 40
2 0
БоГ дАЄ тА ЛАНти ВсІМ
Протягом усіх місяців, що ми з ним зустрічалися, я ма-
ла на меті одне — будь-що його врятувати. адже якщо
мені вдасться це зробити, ми житимемо довго й щасли-
во. я зроблю все, щоб він жадав мене настільки сильно,
що зміг би забути про випивку. Ми розмовляли година-
ми на серйозні теми, однак потім він нічого не пам’ятав.
Домовлялися зустрітись о восьмій, а о десятій мій обра-
нець телефонував із якогось бару, щоб повідомити, що
ось-ось буде. Коли ж о другій ночі всі бари зачинялися,
він нарешті приїздив, але був настільки п’яний, що не міг
встояти на ногах і просто відключався на дивані.
Урешті-решт мої друзі, які знали про спільноту анонім-
них алкоголіків, сказали мені, що краще припинити цей
зв’язок. Не рахувати, скільки він випив, не сподіватися,
що він зміниться. Із ним у мене не було майбутнього, од-
нак і без нього теж не було. я обожнювала його будинок.
Там був затишний куточок для сніданків, великий ґанок
і купа кімнат для всіх тих дітлахів, які, я сподівалась, у нас
колись народяться. Та перш ніж я наважилася покинути
це чарівне місце, він покинув мене.
Тоді моя донька вже навчилася ходити. Вона невпинно
росла, на відміну відмене. Нарешті мені вдалося заощади-
ти грошей, щоб виїхати від батьків та оселитись у квартир-
ці за два квартали від їхнього будинку. Було досить страш-
но покладатися на своюмізерну зарплату в ситуації, коли
оренда та сплата за послуги складали 210 доларів. До то-
гожя вперше мала покладатися виключно на себе. я ніко-
ли не їздила до коледжу, не жила в гуртожитку, і мені ніко-
ли не доводилось опинятися віч-на-віч із власнимжиттям.
Усі уламки мого життя, що розлетілися навсібіч, коли
я завагітніла, почали повертатися на свої місця. Кожні пів-
року я переходила на нову роботу з вищою зарплатнею.
аще знайшла кількох подруг, і серед них жінку, яка запро-
сила мене до молитовного притулку, щоб моє життя зно-