24 / 40
уРок 3
2 5
кою, яка наповнює газети й книжки словами. Тепер я мо-
люся про те, щоб лісники зберегли в наших лісах достат-
ньо дерев і я могла займатися своєю справою.
я обожнювала газети змалечку — з того часу, коли
сиділа на підлозі коло батькових черевиків зі сталеви-
ми носаками, а він повністю поринав у новини. я вдава-
ла, що читаю ті аркуші, які він кидав на підлогу, бо мені
було дуже цікаво, що ж там могло так зачарувати мого
батька після важкого робочого дня, протягом якого він
латав розпечені на сонці дахи. Колижмоя мама мала тро-
хи часу на читання (а це траплялося дуже рідко, бо вона
виховувала одинадцятьох дітей), вона зазвичай читала
колонки ерми Бомбек. Завдяки ермі здавалося, що писа-
ти так легко! Так і було—у моєму щоденнику. Там усе на-
писане було в цілковитій безпеці протягом довгих років.
я закопала свої таланти з остраху, що вони ніколи
не будуть досить гарними. я ігнорувала покликання їх
застосовувати. я повсякчас торочила Богові, що «поки
не готова», аж доки мене приголомшила думка: «а якщо
Бог більше мене про це не попросить?» якщо й може бу-
ти щось страшніше, ніж те, що Бог закликає тебе кори-
стуватися своїми талантами, то це думка про те, що він
припинить це робити й відійде від тебе.
Мене переслідувала біблійна притча про таланти.
Вельможа дав одному рабові п’ять талантів, другому —
два, а третьому — один. Час плинув, і той, хто отримав
п’ять талантів, почав займатися торгівлею і заробив стіль-
ки ж. Другий раб також подвоїв свої статки. а третій вико-
пав у землі ямку й закопав туди свій талант — з остраху.
Повернувшись, вельможа винагородив двох рабів. Чо-
ловік, який закопав талант у землю, повернув його цілим
і неушкодженим. Господар дуже розлютився, забрав йо-
го й вигнав раба. а тоді сказав двом першимрабам: «Кож-
ному, хто має, ще більше дасться — і матиме він усього