23 / 40
24
БоГ дАЄ тА ЛАНти ВсІМ
Однак я все ще опиралася. Ніколи не писала ма-
теріалів для шкільної газети чи альманаху, не відвіду-
вала занять із письменницької майстерності. Мене від-
верто лякала перспектива стати тим, ким я мріяла стати
понад усе, — письменницею. Глибоко всередині кожен
із нас знає, що існує справа, заради якої ми народилися,
що ми залюбки цим займалися б. але нас це лякає, адже
ми можемо зазнати поразки. Тому ми закопуємо цюмрію
якнайглибше—туди, де вона буде в абсолютній безпеці,
незаймана й неторкана. Мріяти про таку справу, жадати її
набагато безпечніше, ніж діяти й ризикувати, а то раптом
зазнаєш невдачі або ж тобі відмовлять.
я писала крадькома — у щоденниках і журналах.
а одного разу — чи то з хоробрості, чи з недосвідче-
ності — дала все це прочитати своїм сестрам. Пізніше,
коли усвідомила, що накоїла, я забрала всі свої щоден-
ники, кинула їх у металевий сміттєвий бак на задньо-
му дворі й підпалила. Коли ж язики полум’я поглина-
ли мої слова, я відчувала, що водночас стихає вогонь
у моїй душі.
Утім залишилися жаринки, що тліли. У десятому класі
я прочитала книжку Генрі Девіда Торо, і в моїй душі щось
стрепенулося. я відчула, що можу вдихнути більше пові-
тря. Тоді мені бракувало грошей, щоб купити власний
примірник «Волдена», тому я переписала весь текст зі
шкільної книжки—кожнісіньке слово, починаючи з при-
чини, яка змусила його податися до лісу.
щоб уникнути свого покликання, я й сама мало не
оселилася в лісі. Усі ми знаємо прислів’я «Бог смієть-
ся з наших планів». якби боги благословили мої плани,
я стала б лісником. Мене настільки лякала перспекти-
ва стати письменницею, що я відмовилася від цієї думки
й у коледжі обрала за спеціалізацію охорону природного
середовища. яка іронія—у результаті я стала журналіст-