19 / 30
У світі журналістики мене повсякчас називали «матір’ю Те-
резою», бо я тільки те й робила, що намагалася допомогти
всім і кожному. Я не думаю, що бути «добрим самарянином»
прикро, коли згадую про те, що роблять соціальні праців-
ники: гоять рани, допомагають розгубленим, самотнім, тим,
про кого всі забули.
Кілька років тому, коли мене попросили виступити з ві-
тальною промовою на факультеті прикладних соціальних
наук у коледжі Манделів при Західному резервному універ-
ситеті Кейза, я не знала, про що говоритиму.
Перш ніж виступати перед випускниками, я зателефо-
нувала до своїх знайомих соціальних працівників. Усі пора-
дили мені говорити з гумором, адже соціальні працівники
його дуже полюбляють. «Розповідай анекдоти», — одно-
стайно радили вони.
Анекдоти? Я не знала анекдотів про соціальну роботу,
окрім тих, які надіслали мені друзі:
Скільки соціальних працівників потрібно, щоб заміни-
ти лампочку?
Ніскільки. Вони допоможуть їй змінитися самостійно.
Скільки соціальних працівників потрібно, щоб заміни-
ти лампочку?
Ніскільки. Вона не перегоріла, просто світить по-іншому.
УРОК 3
ти МоЖЕШ ЗМІНити БаГато,
НаВІтЬ якЩо отриМаЄШ МаЛо