14 / 30
Неможливе може початися з чогось незначного — скажі-
мо, маленької ґулі.
Протягом багатьох років я не раз чула застереження:
«Здійснюй самообстеження грудей щомісяця». Як і більшість
жінок, я робила його «нібито» регулярно. Раз на кілька місяців
швиденько «нібито» промацувала груди, однак не настільки
ретельно, якрадилилікарі. Яне хотілашукати собі проблем—
боякщо їхшукаєш, тообов’язковознайдеш. Авишукуванняра-
ку вибиває тебе з колії. Дякувати Богові, я це робила!
Одного вечора, коли я виконувала колові рухи подушеч-
ками пальців по грудях, мої пальці раптом завмерли. Як від-
давна тут оце затвердіння? Можливо, це ні про що не свід-
чить, але минулого разу, коли я перевіряла, його тут не було.
І ця «дрібничка» виявилася раком грудей ІІ стадії. Згодом хі-
рург видалив пухлину завбільшки з виноградину.
Коли чуєш слово «рак», тобі здається, що хтось підкидає
елементи гри «Життя» високо в повітря. Вони розлітають-
ся навсібіч, а потім приземляються на нове ігрове поле. Усе
перемістилося в іншу площину, і ти не знаєш, із чого поча-
ти. Однак страх угамовується, коли ти починаєш діяти, ко-
ли робиш те, що тобі до снаги.
Перш ніж розпочався курс хіміотерапії, я записала най-
кращі поради від лікарів, членів родини, друзів, а також ті,
які знайшла в книжках чи почула від людей, котрим вдалося
подолати рак. Я створила «інструкцію користувача», покли-
УРОК 2
роБи тЕ, Що тоБІ до сНаГи