15 / 30
урок 2
1 5
кану допомогти мені подбати про себе. Вона мала нагаду-
вати, що з раком можна впоратись. Я склала план, який до-
поміг би мені витримати чотири місяці хіміотерапії та шість
тижнів щоденного опромінення. І на початку моєї «інструк-
ції» я присягнулася, що виживу:
Я, Регіна, присягаюсь одужати. Присягаюся брати участь
у своєму лікуванні, навіть якщо це означатиме, що в моєму
житті стануться фізичні, емоційні та психічні зміни. Прися-
гаюсьдотримуватисякурсулікуваннятанеозиратисяназад.
Присягаюся робити все можливе, щоб зцілитись і жити далі.
Коли в тебе рак, то це немов ти потрапляєш до нового ча-
сового поясу — поясу Раку. У Тропіку Раку все обертається
навколо твого здоров’я або хвороби. Яне хотіла, щобмоєжит-
тя стало супутником раку. Життя має бути на першому місці,
а рак—на другому. Отже, я вирішила розробити план: радіти
життю, навіть якщо в мене рак. Насолоджуватися життям ра-
зом із людьми, яких люблю, прочитати всі заплановані книж-
ки, переглянути фільми, на які раніше бракувало часу, і вреш-
ті-решт купити піаніно, про яке завжди мріяла. Згідно з цим
планоммоє життя мало залишитися максимально незмінним:
я хотілаписатисвоюгазетну колонку, гратиу волейбол і викла-
дати в коледжі курс письменницької майстерності.
Уранці перед першим сеансом хіміотерапії я поклала
в рюкзак пляшку з водою, «інструкцію користувача», блок-
нот, ручки, льодяники, CD-плеєр, диски, навушники та книж-
ки. Сеанс мав тривати одну чи дві години, однак я була готова
до будь-чого. Я вмостилася в кріслі так, ніби то був пляжний
шезлонг, одягла навушники й почала слухати пісню Луї Арм-
стронґа: «Я бачу дерева й троянди, що цвітом буяють для
нас… І думаю тихо-тихо:“Який же чудовий цей світ…”»
І світ справді був чудовим, попри те, що цілісінький рік
він обертався навколо мого раку. Коли 1998 року я захворі-
ла, поблизу не було груп підтримки, які б не вимагали грошей
чи страховки. У кожній лікарні пропонували свою програму,