8 / 36
8
волосся на її потиличці й на мить збивається з думки, коли вона
обхоплює руками його шию та тягне в ліжко.
— Ми все ще кудись їдемо на ці вихідні?
Він неохоче вивільняється.
— Все залежить від тієї угоди. А там поки що не зовсім ясно.
Я й досі ще можу поїхати до Нью-Йорка. Так чи так, у четвер ми
з тобою десь повечеряємо, еге? Вибір ресторану за тобою. — Він
тягнеться по свою шкіряну мотоциклетну форму, що висить на
дверях.
Вона звужує очі.
— Вечеря. З містером Блекберрі
1
чи без нього?
—Що?
— У товаристві містера Блекберрі я почуваюсь зайвою. — Вона
копилить губки. — Таке відчуття, немовби існує хтось третій, хто
претендує на твою увагу.
— Я увімкну беззвучний режим.
— Вілле Трейнор! — скрикнула вона. — Ти ж маєш його хоч
іноді вимикати!
— Я вимкнув його минулої ночі, хіба ні?
— Бо я добряче натиснула на тебе.
Він усміхається:
— Он як ти це називаєш тепер, — і натягує шкіряні штани. На
решті Лісса втрачає владу над його уявою. Він перекидає через
руку мотоциклетну куртку й, пославши їй повітряний поцілунок,
виходить з кімнати.
На його «блекберрі» двадцять два повідомлення, найперше
з яких надійшло о 3 год. 42 хв. з Нью-Йорка. Якась правова про
блема. Він спускається на підземну автостоянку, намагаючись
ознайомитися з нічними новинами.
— Доброго ранку, містере Трейнор!
Охоронець виходить зі своєї кабінки, яку облаштовано так, не
начеб стояла вона десь надворі серед усілякої погоди. Вілл за
звичкою зводить очі на систему відеонагляду, розглядається на
лискучі бампери автомобілів вартістю 60 тисяч фунтів, які ніколи
1
Блекберрі — марка телефону. —
Тут і далі прим. пер.