14 / 36
14
— Отож там. Потрібно дуже ретельно перевірити готель. Зроби
це по інтернету. Вони з дідусем щось чули в обідніх новинах. На
чебто половина тих недорогих пропозицій — самі будівельні май
данчики, однак дізнатись про це можна лише на місці. Тату, хочеш
чашечку чаю? Лу тобі не запропонувала? —Мама ввімкнула чай
ник, а потім подивилась на мене. Тільки тепер, схоже, вона по
мітила, що я нічого не говорила. — У тебе все гаразд, люба? Ти
страшенно бліда.
Вона простягла руку й помацала мій лоб, наче мені було не
двадцять шість, а набагато менше.
— Не думаю, що ми поїдемо відпочивати.
Мамина рука завмерла. У її погляді з’явились ті рентгенівські
промені, які я пам’ятаю ще змалечку.
— У вас із Патом виникли проблеми?
— Мамо, я…
— Я намагаюсь не втручатися, однак ви надзвичайно довго
разом. Тому природно, що час від часу у вас якісь сварки. Я про
те, що ми з твоїм батьком…
— Я втратила роботу.
Мій голос розітнув навислу тишу. Звуки стихли, проте слова
немов застигли у маленькій кімнаті.
— Ти що?
— Від завтрього Френк закриває кав’ярню. — Я простягнула
руку з трохи вологим конвертом, якого, приголомшена, стискала
всю дорогу додому. Усі сто вісімдесят кроків від автобусної зу
пинки. — Він заплатив мені за три місяці наперед.
Той день починавсь так само, як і будь-який інший. Усі, кого
я знаю, ненавидять ранок понеділка, та я навіть ніколи не поміча
ла його. Мені подобалося приходити вранці у «Булочку з маслом»,
умикати здоровецького електричного чайника, заносити із за
двірка ящики з молоком і хлібом та базікати з Френком, готую
чись відчинятися.
У кав’ярні я любила задушливе тепло із запахом бекону, ма
ленькі пориви прохолодного повітря, коли відчинялися й зачиня
лися двері, притишені гомінки відвідувачів і неодмінне Френкове
радіво (так він полюбляв вимовляти це слово), яке наспівувало