28 / 34
28
ти програв. — Вона відхилилася назад, відводячи ґом джаб-
бар від його шиї. — Витягуй руку зі скриньки, юна
людино
, й по-
глянь на неї.
Пол поборов болісне тремтіння й зазирнув у чорну порожне-
чу, де його рука лишалася з власної волі. Пам’ять про біль про-
низувала кожен рух. Розум промовляв юнакові, що він витягне
зі скриньки почорнілий цурпалок.
— Зроби це! — прошипіла вона.
Пол висмикнув руку зі скриньки й уражено глянув на неї.
Жодного сліду. Жодної ознаки агонії на шкірі. Він витягнув
руку вперед, розвернув її, зігнув пальці.
— Біль завдано нервовою стимуляцією, — пояснила вона. —
Не можемо ж ми калічити потенційних людей. Знайдеться чи-
мало таких, хто б дорого заплатив за таємницю цієї скриньки. —
Вона сховала її в складках свого вбрання.
— Але ж біль… — почав було він.
— Біль, — гмикнула вона. — Людина здатна керувати будь-
яким нервом у власному тілі.
Пол відчув біль у лівій руці. Він розтиснув пальці й побачив
чотири криваві відмітки там, де нігті врізалися в долоню. Опу-
стивши руку, він поглянув на стару.
— Ви таке колись робили з моєю матір’ю?
— Чи просіював ти коли-небудь пісок крізь сито? — запи-
тала вона.
Ухильний тон її запитання осяяв його свідомість вищим ро-
зумінням:
Пісок крізь сито
. Пол кивнув.
— А ми, Бене Ґессерит, просіюємо всілякий люд, щоб зна-
йти
людей
.
Він підняв правицю, воскрешаючи в пам’яті біль.
— І це все лише заради болю?
— Я спостерігала за тобою в агонії, хлопче. А сам біль — то
тільки вісь випробування. Матір розказувала тобі про наші спо-
соби спостереження. Я бачу в тобі ознаки її навчання. Наше
випробування — це криза та спостереження.
Пол відчув щирість у її голосі й промовив:
— Це правда!
Вона вп’ялася в нього поглядом. «
Він відчуває правду! Чи мо-
же він бути тим самим? Чи справді він може бути тим самим?»