24 / 34
24
Стара якусь мить вивчала хлопця: овальне, як у Джессіки,
обличчя, але кістка в нього ширша… волосся — чорне-чорне, як
у Герцога, однак брови нагадували про дідуся по матері, ім’я
якого не можна називати, і ще цей тонкий гордовитий ніс; розріз
пильних зелених очей, таких, як і в старого Герцога: дідуся по
батькові, який уже давно лежав у могилі.
«О, то була людина, що завжди цінувала браваду — навіть
у смерті», — подумала Превелебна Мати.
— Учити щось — це одне, — промовила вона, — а мати вродже-
ні здібності — інше. Подивимося. — Стара суворо зиркнула
на Джессіку. —Облиш нас. Наказую тобі зайнятися медитацією
смирення.
Джессіка зняла руку з плеча Пола.
— Ваша Превелебносте, я…
— Джессіко, ти знаєш, що так має бути.
Пол збентежено глянув на матір.
Джессіка виструнчилася.
— Так… звісно.
Пол знову перевів погляд на Превелебну Матір. Ґречність та
очевидний трепет матері перед цієюжінкоюспонукали до пильно-
сті. Попри це, він відчував гнів і тривогу, які випромінювала мати.
— Поле, — Джессіка глибоко вдихнула, — випробування, яке
тобі доведеться пройти… воно дуже важливе для мене.
— Випробування?
— Пам’ятай, що ти син Герцога, — промовила Джессіка. Крут-
нулася й вилетіла з кімнати, сухо зашурхотівши спідницею. Две-
рі щільно зачинилися.
Пол опинився сам на сам зі старою, і щоки в нього спалахну-
ли гнівом.
— Хіба можна випроваджувати леді Джессіку, наче просту
служницю?
Тінь посмішки ледь торкнулася кутиків зморщеного рота.
— Хлопче, усі чотирнадцять років у школі леді Джессіка й бу-
ла моєю служницею, — жінка кивнула. — До того ж непоганою.
А тепер підійди до мене!
Наказ ударом батога ляснув по Полу, і він підкорився ще
до того, як устиг подумати про це. «Вона використовує Го-
лос», — подумав він і спинився за помахом старечої руки біля
ніг Превелебної.