26 / 34
26
— Харконнени? Ніколи в житті! А тепер мовчи.
Сухорлявий палець торкнувся до його шиї і він погамував
у собі мимовільний порив відскочити.
— Добре, —промовила вона. —Ти пройшов перше випробуван-
ня. Зараз буде продовження: якщо ти висмикнеш руку зі скринь-
ки, то помреш. Це єдине правило. Триматимеш руку всередині —
житимеш. Висмикнеш її — помреш.
Пол глибоко вдихнув, аби стишити тремтіння.
— Варто мені гукнути, як слуги вмить опиняться тут, і тоді
ти помреш.
— Слуги не пройдуть повз твою матір, яка стоїть на чатах за
дверима. Повір мені. Твоя матір пройшла випробування. Тепер
твоя черга. Вважай це за честь. Нечасто ми дозволяємо хлопчи-
кам проходити цей ритуал.
Цікавість знизила рівень страху до прийнятного рівня. У го-
лосі старої вчувалася правда, а не заперечення її. Якщо мати
справді стоїть на чатах…, якщо це справді випробування… Та чим
би воно не було, Пол знав, що зараз він попався, загрозу стано-
вила рука біля шиї — ґом джаббар. Він пригадав літанію проти
страху з обряду Бене Ґессерит, якої матір навчила його.
«Я не повинен боятися. Страх убиває розум. Страх — це ма-
ленька смерть, що веде до повного самозабуття. Я зазирну в очі
своєму страхові. Я дозволю йому пройти повз мене та крізь мене.
І коли він піде геть, то я обернуся до нього внутрішнім зором
і простежу його шлях. Там, де страх пройде, нічого не зостанеть-
ся. Залишуся тільки я».
Пол відчув, як повернувся спокій, і промовив:
— Мерщій починай, стара.
— Стара! — різко сказала вона. — А ти сміливець, ніде правди
діти. Ну що ж, подивимося, цуцику. — Вона близько нахилила-
ся, стишуючи голос майже до шепоту. — Біль пронизуватиме
твою руку в скриньці. Біль. Але! Висмикнеш її — і я торкну твою
шию ґом джаббаром; ця смерть швидка, ніби падіння сокири
ката. Відсмикнеш руку — і ґом джаббар забере тебе. Зрозумів?
— Що в тій скриньці?
— Біль.
Пол відчув, як у руці закололо сильніше, й міцно стиснув
вуста. «
І як же це може бути випробуванням?»
— подумав він.
Поколювання перетворилося на свербіння.