7 / 34
ПЕРЕДМОВА
Я знав Френка Герберта понад тридцять вісім років. Він — надзвичай-
на людина, чоловік високої честі та виняткової шляхетності. А ще на
будь-яких зібраннях він був найцікавішою особистістю, яка, наче
магніт, притягувала до себе співрозмовників. Сказати, що він — інте-
лектуальний гігант, означало б применшити його якості, адже диво-
вижний розум творця «Дюни», схоже, містив усі знання всесвіту. Він
був моїм батьком, якого я дуже сильно любив.
Попри все, синівська мандрівка до розуміння легендарного автора
не завжди була такою безхмарною, як я описав у його біографії «Мрій-
ник Дюни». Виростаючи в домі Френка Герберта, я не міг зрозуміти
того, що він потребував цілковитої тиші, щоб зосередитися; його пе-
кучої жаги завершити важливі письменницькі проекти чи впертого
переконання, що, незважаючи на нескінченний потік відмов, він одно-
го дня стане успішним письменником. У моїх юних очах персонажі,
створені батьком для «Дюни» та інших історій — діти його розуму, —
змагалися зі мною за його любов. Протягом тих років, за які батько
писав свій
magnum opus,
він значно більше часу провів із Полом Атрі-
дом, аніж зі мною. Зосередившись на пошуковій роботі, батько ставав
недоступним для мене, сестри Пенні та брата Брюса. У ті дні лише
мама Беверлі розуміла складний характер тата. Зрештою, саме через
її любов до нього та любов, яку він дарував їй у відповідь, я побачив
турботливу, люблячу сторону цієї людини.
Тоді мені було двадцять із гаком, і я роками опирався батьковій
вимогливості. А коли зрештою роздивився його душу та високо оцінив