8 / 22
8
Я міг би належним чином відрекомендуватися, але, насправ-
ді, у цьому немає необхідності. Незабаром ми з вами добре за-
знайомимося — й у пригоді нам стануть найрізноманітніші си-
туації. Досить зазначити, що одного дня я привітно схилюся над
вами. На моїх руках спочине ваша душа. На моєму плечі влаш-
тується якийсь колір. Я обережно віднесу вас.
А в цей час ви лежатимете (дуже рідко я застаю людей на
ногах). Ваше тіло задерев’яніє. Можливо, вас хтось знайде; крик
розсиплеться у повітрі дрібними бризками. Опісля я почую лише
свій подих, звук запаху і своїх кроків.
Питання в тому, якою барвою буде зафарбовано усе навколо,
коли я прийду по вас. Яким буде небо?
Мені, приміром, подобається небо кольору шоколаду. Темно-
го, темного шоколаду. Кажуть, що він мені личить. Я ж, проте,
намагаюся насолоджуватися усіма кольорами, що потрапляють
мені на очі, — усім спектром. Мільярд, а то й більше, відтінків,
усі вони такі різні, і небо — я його повільно втягую. Це дещо
полегшує мій тягар. Допомагає мені розслабитися.
КОРОТЕНЬКА ТЕОРІЯ
Люди помічають колір дня лише на світанку і при заході
сонця, а я добре знаю, що кожної секунди день пронизують
міріади відтінків та інтонацій. Навіть
одна година
може
містити в собі тисячі різних кольорів. Жовтих, як віск,
забризканих крапельками кольору блакитного марева.
Похмурих, як темрява.
Така вже у мене робота, що я вирішив для себе їх помічати.
Як я і натякав, мене рятує лише відволікання. Це допомагає
не з’їхати з глузду. Допомагає з усім впоратися — зважаючи на
те, як довго я виконую цю роботу. Цікаво, чи зможе хто-небудь
замінити мене? Хто зможе зайняти моє місце, коли мені захо-
четься взяти відпустку і провести її на якомусь із ваших стан-
дартних курортів — чи то на пляжі, чи то в горах? Відповідь,
звичайно ж, — ніхто, і це підштовхнуло мене до цілком свідо-
мого і зваженого рішення: відволікання — це і буде моєю від-
пусткою. Не варто й казати, що моя відпустка — це фрагменти.
Це кольори.