9 / 22
9
Хоча, ви можете запитати, навіщо йому взагалі потрібна від-
пустка?
Від чого б
це йому відволікатися?
Це наближає нас до наступного пункту.
Люди, які залишилися.
Які вижили.
Саме їх я не терплю, не можу на них дивитися, проте частенько
таки не втримуюсь і дивлюсь. Я навмисне вишукую кольори, щоб
не думати про них, але то тут, то там я помічаю тих, хто залишив-
ся, я бачу, як вони подаються під тягарем загадок усвідомлення,
відчаю і подиву. У них проколоті серця. У них пробиті легені.
Це, своєю чергою, наближає мене до того, про що я розповім
вам сьогодні ввечері, чи вдень, чи хоч якою б там була година
або колір. Це історія про одного з тих, хто завжди залишається, —
про умільця виживати.
Це коротка історія, у якій також ітиметься про:
• дівчинку;
• деякі слова;
• акордеоніста;
• деяких фанатичних німців;
• єврейського кулачного бійця;
• і безліч крадіжок.
Крадійку книжок я бачив тричі.
Поблизу залізничної колії
Спершу виринуло щось біле. Сліпучого різновиду.
Напевне, дехто з вас вважає, що білий — це ніякий не колір,
та вірить у всілякі інші, далеко не нові, нісенітниці. Так от, я тут
для того, щоб сказати, що ви помиляєтесь. Білий — це, безпереч-
но, колір, і особисто я думаю, що вам не хотілося б зі мною
сперечатися.
ЗАСПОКІЙЛИВА ЗАЯВА
Будь ласка, заспокойтеся і не зважайте на попередню погрозу.
Я просто вихвалявся —
Я зовсім не страшний.
Я зовсім не злий.
Я — підсумок.