9 / 36
7
Мітчелл, яка без упину протягом 10 років друкувала клі-
нічні історії хвороб та занотовувала всі ідеї, які згодом
перетворилися на цю книжку. І, як завжди, я вдячний
Стенфордському університету за підтримку, академічну
свободу та пречудову інтелектуальну спільноту, які були
такі необхідні мені для роботи.
Я вдячний своїм десятьом пацієнтам, які подарували
мені свої історії. Кожен прочитав розповідь про себе
(за винятком одного пацієнта, який помер до того, як я за-
кінчив книжку) і дав мені згоду на публікацію. Вони переві-
рили та схвалили зміни зовнішнього вигляду персонажів,
багато хто пропонував допомогу редактора, один (Дейв) сам
дав назву своїй історії, дехто скаржився, що його немож-
ливо впізнати в книжці і маскування було зайвим, дехто
навіть радив бути більш точним, а кілька пацієнтів були
вражені моїми власними одкровеннями, ба навіть зухва-
лими вольностями, які я собі дозволив під час оповіді,
сподіваючись, що книжка буде корисною для лікарів, котрі
практикують, та/або для інших пацієнтів, дали мені свою
згоду й благословили. Щиро дякую всім цим людям.
Це все справжні історії, але я змушений був зробити
багато змін, щоб уберегти моїх пацієнтів від викриття. Я ча-
сто використовував символічні, але рівноцінні заміни для
опису моїх пацієнтів та їхніх життєвих обставин; інколи
я віддавав риси якогось пацієнта головному герою. Часто
діалог є вигаданим, а мої власні думки з’являються лише
після події.
Я гарно приховував особистості своїх пацієнтів і до
кожного випадку підходив по-особливому. Якщо комусь із
читачів здалося, що ви впізнали когось із десяти пацієнтів,
то будьте певні: ви помиляєтесь.