«Ліки від кохання» Ірвіна Ялома

і, очевидно, програє цю битву («Якби зґвалтування не за-

бороняли…»), та небажання старика викинути давні пожов-

клі листи своєї померлої коханої, написані понад тридцять

років тому («Не ходіть крадькома»).

За багато років моєї роботи з пацієнтами, яким діагно-

стували рак і які фактично чекають смерті, я помітив два

особливо дієві методи для угамування страху перед смер-

тю, два переконання чи дві ілюзії, які дають нам можливість

відчути бодай якусь безпеку. Один з них — це власна уні-

кальність, а другий — віра у всемогутнього рятівника. Поки

ці ілюзії існують, людина має стійку примарну віру в май-

бутнє. І хочу сказати, що я не ставлюся до терміну

ілюзія

якось зневажливо, зовсім ні. Насправді існує кілька уні-

версальних переконань, які кожен з нас має на певному

рівні своєї свідомості. Приклади цього я наводжу в деяких

своїх оповідях.

Унікальність

— це переконання, що хтось може бути

невразливим та недоторканим, поза звичними законами

людської біології та долі. У якийсь період життя кожен

з нас зіткнеться з кризою: це може бути серйозна хворо-

ба, провал у кар’єрі, розлучення чи щось таке, як сталося

з Ельвою в історії «Я ніколи не думала, що це може трапи-

тися зі мною», — зовсім проста подія, така як крадіжка

гаманця, але раптом вона викриває нашу ординарність та

заперечує звичне припущення про те, що життя завжди

буде йти по висхідній спіралі.

У той час як віра в особисту унікальність дає нам відчут-

тя безпеки, інший захисний механізм заперечення смерті —

віра у всемогутнього рятівника

— переконує нас, що за

нами постійно наглядають, і ми відчуваємо себе назавжди

захищеними зовнішніми силами. Ми впевнені, що, навіть