7 / 22
6
Леополісом, як його по-різному називали у різні епохи.
Та в усі часи він однаково з ароматом дощу і трав’яного
чаю, як в істинної львівської пані у рукавичках Галини
Вдовиченко, і морочно-фентезійний, як у вишуканої та
особливої Вікторії Гранецької, хоча вона і не його меш-
канка, і тоскно рідний у по-дівочому щирої і ніжної Іри-
ни Хомин… Львів такий, такий… до кінця незбагненний
і по-особливому пасіонарний. Дається взнаки понад
триста років Магдебурзького права… Львів’яни вільні
у своїх думках, у почуттях, в уподобаннях. І це робить
місто дуже європейським і зовні, і духом: тут є костели,
церкви, і є синагога, і от-от з’явиться мечеть, адже сюди,
у столицю Західної України, після анексії Криму пере-
селилося понад дві з половиною тисячі кримських татар.
Але я не буду про політику. Тобто тільки не тут!
Говоритиму лише про кохання і каву з різноманіт-
ними прянощами, а може, й глінтвейном Лесі Олендій
у світлі ліхтарів і музики бароко на вуличках старого
елегантно-мистецького міста. Яке, наче героїня Любові
Долик, вабить, і кличе, і зачаровує зовні велично-стри-
маною, навіть аристократичною красою, а всередині
таким несподівано пристрасним і розкутим нічним
життям.
Львів — це не Ратуша і не костел Ельжбети, тим пак
це не церква Святого Юра або ж новомодна «Арена
Львів»… Львів — це його мешканці і ті, хто щоденною
працею створює його, як тепер кажуть, імідж. Львів —
це ті, хто живе у ньому і творить, хто вперто іде до
своєї мети, не зраджуючи його з іншими містами у по-
шуках кращої долі. Львів — це кохання, кава, чоколяда,
це вона і він, і він, себто Львів…
Приємного занурення у цю середньовічну казку з при-
смаком ІТ-технологій! А далі… далі може бути, адже
завжди так хочеться продовження палкої історії любові.
Ніка Нікалео