10 / 22
Ймовірність дощу нуль відсотків
9
готовий заради цього замовити маленьке по-
мешкання (не готель, а саме помешкання) у се-
редмісті, на площі Ринок, сісти у швидкісний
денний потяг і зійти на незнайомому пероні.
І мовчати весь час, переважно мовчати, не при-
ймати жодних рішень, ні за що не відповідати,
лише дивитися й слухати. Лише пити, їсти, спо-
стерігати. І не думати про Світлану, не думати
про їхні стосунки, які зайшли у глухий кут.
Їхав переконатися, чи станеться збіг очікувань
із тим, що може запропонувати це хвалене місто.
Бо геть усе останнім часом не складається, ва-
литься з рук, тривожно на душі, наче збираються
хмари, темніє й гримить, і чуєш, знаєш, що вже
не втекти від зливи.
Який там дощ! Львів потопав у спекотному
мареві, нагадуючи сонне приморське місто.
Здавалося, зараз таксі заверне за ріг і над низь-
ким муром із викришеним по кутах камінням
сяйне смуга бірюзової прохолоди, до вух доли-
нуть крики білих чайок і повіє солоним мор-
ським вітром. Таксист зупинив легковик під бра-
мою на старій вулиці.
— Площа Ринок там, через двір, — махнув ру-
кою, перехопивши погляд пасажира. — Це ваш
будинок. Ми під’їхали з протилежного боку. Той
самий номер, що вам потрібний, не сумнівайтеся.
Господині помешкання Марко зателефону-
вав з-під брами, як і домовлялися. Вона вийшла