27 / 36
27
Джонні засміявся і зайшов. Міррен — за ним.
І то було неймовірно.
Серпанок ночі довкола нас.Шум океану. Ячання чайок.
8
ТІЄЇ НОЧІ
я не могла заснути. Після опівночі він покликав
мене на ім’я.
Я визирнула у вікно. Ґет лежав на спині на дерев’яній
доріжці, що веде в Уїндермір. Золоті ретривери, усі п’яте
ро, лежали поряд із ним: Бош, Ґрендел, Поппі, Принц
Філіп і Фатіма. Вони дружньо метляли хвостами.
Місячне сяйво надавало їм блакитного відтінку.
—Йди сюди, — покликав він.
Я пішла.
У мами не горіло світло. Решту острова поглинула
темрява. Ми були самі, якщо не зважати на собак.
—Сунься, — сказала я.
Доріжка була неширока. Коли я лягла поряд із ним,
наші руки торкнулися: моя — гола, його — в оливковій
мисливській куртці.
Ми дивилися в небо. Там було так багато зірок, ніби
вони влаштували святкування, грандіозну протизаконну
вечірку, яку галактика затіяла після того, як людей було
вкладено в ліжечка.
Я раділа, що Ґет не намагається продемонструвати
свої знання з астрономії і не розповідає якоїсь маячні про
загадування бажань. Але при цьому я не знала, як дати
раду в його тиші.
—Можна взяти тебе за руку? — запитав він.
Я вклала свою долоню в його.
—Усесвіт зараз видається таким величезним, —ска-
зав він. —Мені потрібно триматися за щось.