26 / 36
26
Я тремтіла. Його руки були голі та мокрі. Колись
ми постійно трималися за руки, та він не торкався мене
все літо.
—Добре, що ти саме так дивишся на світ, — від
повіла я.
Ґет відпустив мене і знову ліг на воду.
—Джонні хоче, щоб я стулив пельку. Тобі та Міррен
нудно мене слухати.
Я поглянула на його профіль. То був не просто Ґет. То
були сподівання й ентузіазм. Амбіції й міцна кава. Усе це
було там, у ньому—у розрізі його карих очей, у гладень-
кій шкірі, у вивернутій нижній губі. У його внутрішніх
пружинах була прихована енергія.
—Я відкрию тобі таємницю.
—Яку?
Я знову торкнулася його руки. Він не забрав її.
—Коли ми кажемо «замовкни, Ґет» — це зовсім не
те, що ми хочемо сказати.
—Ні?
—Ми хочемо сказати, що любимо тебе. Ти нагадуєш
нам, що ми егоїстичні покидьки. На відміну від тебе.
Він опустив очі. Посміхнувся.
—Ти справді так думаєш, Кейді?
—Так.
Мої пальці ковзали по його руці, простягнутій на воді.
—Не можу повірити, що ви у воді! — Джонні стояв
по щиколотку в океані, підкотивши джинси.—Вона кри-
жана. У мене зараз пальці повідмерзають.
—Вона приємна, коли зайдеш! — гукнув у відпо-
відь Ґет.
—Серйозно?
—Не дрейф! — горлав Ґет. —Будь мужиком і зайди
вже в ту грьобану воду.