24 / 36
24
—Люди постійно продають і купують землю.
—Може, краще поговоримо про секс чи вбивства?—
запитав Джонні.
Ґет не звертав на нього уваги.
—Можливо, земля взагалі не повинна належати ні-
кому. Або, можливо, мусять бути якісь обмеження щодо
того, чим можна володіти.
Він нахилився вперед.
—Коли взимку я був із волонтерською місією в Індії,
ми будували туалети. Будували їх тому, що в людей у тому
селищі їх просто
не було.
—Ну всі вже знають про твою Індію, —мовив Джон-
ні. — Ти вже сто разів нам казав.
Ось це мені і подобалося в Ґеті: у ньому стільки за-
хвату, він так невтомно цікавиться світом, що йому важ-
ко й уявити, як людям може бути нецікаво його слухати.
Навіть коли вони прямо заявляють про це. А ще він ні-
коли ось так просто не дасть нам спокою. Він хоче при-
мусити нас думати, навіть якщо ми опираємося. Він уві-
ткнув палицю у вугілля.
—Я вважаю, ми мусимо говорити про це. Не кожен
має власний острів. Хтось працює на таких островах.
Хтось працює на заводі. Дехто сидить без роботи. Дехто
й без їжі.
—Замовкни вже, — обірвала Міррен.
—Замовкни назавжди, — додав Джонні.
—У нас на Бічвуді викривлений погляд на людство,—
продовжив Ґет. — Не думаю, що ви це усвідомлюєте.
—Замовкни, — сказала я. — Я дам тобі більше шо-
коладу, якщо ти мовчатимеш.
І Ґет замовк, але змінився на обличчі. Він різко встав,
підняв з піску камінь і щосили жбурнув. Він стягнув све-
тра, скинув туфлі. А тоді зайшов у воду в джинсах.