25 / 36
25
Розлючений.
Я дивилася на м’язи його плечей у місячному світлі
й бризки, які здійнялися, коли він занурився у воду. Він
пірнув, і я подумала: якщо я не піду за ним зараз, він діс-
танеться Ракель. Якщо я не піду за ним зараз, він поли-
шить нас. Брехунів, цей острів, нашу родину, мене.
Я скинула светра і пішла за Ґетом у воду, у сукні. Я уві-
рвалася у воду й попливла туди, де на спині лежав він.
Вода прибрала з обличчя його вологе волосся, відкривши
тонкий шрам на брові.
Я простягла до нього руку.
—Ґет.
Він здригнувся. Став по пояс у воді.
—Пробач, — прошепотіла я.
—Я не кажу тобі замовкнути, Кейді, —сказав він. —
Я ніколи не кажу тобі такого.
—Я знаю.
Він мовчав.
—Будь ласка, не замовкай, — попросила я.
Я відчула, як він ковзає очима по моєму тілі під мокрою
сукнею.
—Я забагато говорю. Розводжуся про все.
—Я люблю, коли ти говориш, — сказала я, бо так
воно й було. Коли я зупинилася, щоб послухати, мені це
сподобалося.
—Просто все змушує мене…
Він замовк.
—У світі все переплуталося, все.
—Так.
—Може, мені слід… — Ґет узяв мої руки у свої й по-
вернув їх, щоб побачити написи на долонях, — слід
жити сьогодні
і не турбуватися весь час.
Моя долоня була в його мокрій долоні.