18 / 36
17
Зазвичай Мерібет може негайно вказати на ґанджі в струк-
турі, ідеї або в головному мотиві статті, тільки-но прочитав-
ши її, та завжди знає, як її відредагувати. Проте цього разу
вона перечитувала її вдруге, втретє, але за деревами не ба-
чила лісу, вона не знала, як редагувати статтю.
Лікарня. Не дуже приємне місце, щоб зосередитися на
роботі. Їй треба було додому. Вечоріло. Мабуть, Джейсон
з дітьми вже повернулися. Можливо, він навіть почав якщо
не хвилюватися, то бодай цікавитися, де дружина. Вона за-
крила статтю й побачила кілька пропущених дзвінків з місь-
кого номеру. Вона перетелефонувала та майже одразу по-
чула голос Джейсона.
—Мерібет, — мовив він. — Ти де?
Спокійний і глибокий голос Джейсона перевернув щось
у неї всередині. Може, тому, що його голос по телефону
нагадував Мерібет його голос на радіо, який усе ще повертав
її на двадцять п’ять років назад, у ті ночі, коли Мерібет зі
своїми друзями слухали його шоу під назвою «Демо-Гог»
у гуртожитку й гадали, що він за людина (він мав радіо-
псевдонім Джінкс) та яким був у житті.
—Закладаюся, він страшний, мов чорт, — сказала її сусід-
ка Кортні. — Сексуальний голос, бридке лице.
Мерібет тоді працювала в газеті коледжу й ніколи не на-
давала значення Джінксовій зовнішності, але була впевнена
в тому, що він нестерпний сноб, як і всі штатні митці та
музиканти.
—Тобі варто взяти в нього інтерв’ю й усе з’ясувати, — ви-
рішила Кортні.
—Де ти? — повторив Джейсон.
Тепер вона чула роздратування в його голосі. А потім
і зрозуміла, чому. Було чути галас дорослих та дітей. Дуже
великої кількості дітей.
Вечірка. Сьогодні. Дідько!
—Я думав, ти хочеш, щоб я приготував курку, але вдома
нема ніякої курки, а гості вже прийшли, — сказав Джей-
сон. — Ти принесеш щось попоїсти?
—Ні, пробач. Я забула.