24 / 36
23
—Добре, я зателефоную Вілсонам.
Джейсон почав шукати телефон.
—Не зараз. Уже запізно. Просто напиши повідомлення
на телефон або пошту чи зателефонуй завтра вранці.
Він кивнув.
—Що робитимемо з неділею?
Вони планували влаштувати вечірку на день народження
двійнят. А потім у Лів мало бути дитяче свято, а в Оскара
сеанс у логопеда. Мерібет не хотіла зараз про все це думати.
—Я не знаю, Джейсоне.
—Ми могли б відправити їх до Лорен на вихідні.
Лорен — це молодша сестра Джейсона, котра жила по-
близу Бостона з чоловіком і чотирма дітьми.
—Як ми їх туди відвеземо? Та як доберемося назад?
—Я можу попросити Лорен забрати їх. Вона знає, що
сталося.
—Ти їй сказав?
—Ну, так. Я телефонував їй з таксі. Вона була з батьком,
коли в нього трапився серцевий напад.
У батька Джейсона, Елліота, стався серцевий напад, коли
йому було за сімдесят, а тоді такі речі є нормою.
—То що ти думаєш? Лорен?
Мерібет затулила обличчя руками. Плануючи вихідні,
вона зазвичай відчувала себе як авіадиспетчер, але зараз
просто не могла втримати літак у небі.
—Я не знаю. Можна я не братиму в цьому участі? Поки
все не скінчиться?
Він зобразив захисне поле навколо неї.
—Ти в бульбашці.
Прийшли черговий лікар та медсестра з каталкою.
—Ви оберете м’яке заспокійливе? — запитала медсестра.
—Я надаю перевагу сильному, — сказала Мерібет із кам’я
ним виразом обличчя.
Поки її готували до перевезення, Джейсон стиснув їй руку
та попросив не хвилюватися, адже все буде добре. Він завше
так казав. Мерібет ніколи не вірила цим словам, хоч вона зав
жди цінувала в людях простодушний оптимізм; це врівно