28 / 40
28
частині міста. Вдома їх чекав численний виводок дітей—
часто в одній-єдиній кімнаті. Нерідко люди — особливо
приїжджі робочі із сіл Пікардії — жили у саморобних
халупах на задніх дворах потрісканих будинків.
Бідність тут промовляла гомоном дітей на вулиці, чиї
матері викрикують погрози, застереження або ж важли-
ві новини для сусідів. Тут стоїть шум суспільного про-
живання — такого проживання, коли будинки відкриті
одне для одного. Звідкись долинає гомін юрби у пекарні
чи крамниці, а тут чоловіки з тачками та возами з кіньми
голосно розхвалюють свій товар.
Азер жваво просувався крізь натовп. Коли вони пере-
ходили дерев’яний місток, Азер узяв Стівена за руку,
і біля хмурого підлітка, що викрикував якісь образи, вони
повернули до кованих сходів на стіні будівлі, які вели на
другий поверх у канцелярію, звідки було видно фабрич-
ний поверх нижче.
—Сідайте. У мене зараз зустріч із Мерó. Це старший
робітник, а також — мабуть, це кара за усі мої гріхи —
голова спілки, — Азер вказав чи то на шкіряне крісло
у дальньому кінці кімнати, чи то на стіл, завалений па-
перами.
Внутрішніми сходами Азер спустився вниз, залишив-
ши Стівена спостерігати за тим, що відбувається унизу,
з-поза скляної стіни.
Робітниці — а тут працювали здебільшого жінки — си-
діли біля прядильних машин у дальній частині приміщен-
ня. Чоловіки — хлопчики або ж дорослі — працювали за
верстатами або перевозили пряжу і рулони матерії у ма-
леньких візках з дерев’яними колесами. У приміщенні
панував ритмічний брязкіт старомодних прядилок, який
майже повністю поглинав крики старшого — чоловіка