23 / 40
23
Так, я перетворювала ці плітки на «секрети»,
оскільки хотіла здобути гроші й владу. Однак ті,
хто зараз мене звинувачує, знали, що я не розпо
відала нічого нового.
Шкода, що ніхто ніколи про це не дізнається. Ці
конвертинапевне зберігатимуться в надійномуміс
ці —у якомусь запорошеному архіві, заповненому
іншими справами. Можливо, іноді їх вийматимуть,
коли наступник або наступник наступника вирі
шить очистити простір і викинути давні справи.
На той час моє ім’я вже забудеться. Але я пишу
не для того, щобимене пам’ятали. Усе, чого я хочу,—
зрозуміти себе. Чому? Як могли засудити до смер
ті за таку малу провину жінку, яка впродовж бага
тьох років отримувала все, чого бажала?
Я озираюся на своє життя й розумію, що па
м’ять — це річка, котра завжди тече назад.
Спогади сповнені примх, картинок пережитих
подій, від яких перехоплює подих, від найменшої
дрібниці, від незначного шереху. До моєї камери
долинає аромат свіжого хліба, і це нагадує часи,
коли я була вільною й могла відвідувати кафе. Це
руйнує мене більше за страх смерті чи самотнос
ті, у якому я зараз живу.