28 / 40
28
Тому навчися йти за своєю долею із радістю, хай
якою буде ця доля. Поки квіти ростуть, вони по
казують свою красу й подобаються всім; потім
вони помирають і залишають своє насіння, щоб
уже інші продовжували Божу роботу.
Вона поклала насіння до маленької торбинки,
яку, я бачила, дбайливо плела кілька днів тому,
незважаючи на свою хворобу.
—Квіти навчають нас, що все змінюється: ні
період цвітіння, ні період в’янення не тривають
вічно. Але квіти дають нове насіння. Пам’ятай це,
коли відчуватимеш радість, біль чи печаль. Усе
минає, старіє, вмирає й відроджується.
Скільки буревіїв я мусила пережити, поки
це зрозуміла!
А втім, тієї миті її слова були для мене по
рожнім звуком. Я хотіла якнайшвидше поки
нути це задушливе місто з абсолютно однакови
ми днями й ночами.
Сьогодні, коли я це пишу, розумію, що мама
говорила також і про себе.
—Найвищі дерева теж виростають із насіння,
такого ж маленького. Пам’ятай про це й не на
магайся квапити час.