24 / 40
24
Спогади приходять не самі, а з демоном, ім’я
якому Меланхолія. О, цей демон дуже жорстокий,
від нього не втекти. Слухати, як співає ув’язнена,
отримувати поодинокі листівки від прихильни
ків, які ніколи не дарували троянд і жасмину, зга
дувати підмостки в якихось містах… Речі, що
минали тоді непомітно, — оце й усе, що тепер
залишилося мені від тієї чи іншої країни.
Спогади завжди перемагають. Разом із ними
приходять іще жахливіші демони, ніж Меланхо
лія, — муки сумління. Вони мої єдині товариші
в цій камері, окрім тих моментів, коли навідують
ся сестри, щоб трохи поспілкуватися. Вони не
говорять про Бога й не засуджують мене за гріхи,
які в суспільстві заведено називати плотськими.
Зазвичай вони вимовляють лише одне чи два сло
ва, і з мене починають струменем витікати спо
гади, ніби я прагну повернутися в минуле, за
нуритися в річку, котра тече назад.
Одна з них колись запитала в мене:
—Якби Бог дав тобі другий шанс, ти прожила б
життя по-іншому?
Я відповіла ствердно, однак насправді не знаю
напевне. Мені лише відомо, що тепер моє серце —