7 / 36
6
Законодавче регулювання подружніх
стосунків і структура української сім’ї
Одним з визначальних чинників, що впливають на становище жінки
у сім’ї, є структура родини. Серед українців кінця ХІХ ст. панівним
типом сім’ї була так звана мала (нуклеарна) сім’я, що, як правило,
складалася з подружньої пари з дітьми, яка жила окремо та вела
самостійне господарство. До середини ХІХ ст. частка таких сімей
у селянському середовищі досягла 84 %. Знана дослідниця сімейно-
го побуту слов’ян Олександра Єфименко (1848—1918), порівнюючи
статус жінки у великій (патріархальній) та в малій (нуклеарній)
сім’ях, зауважила, що в останній є значно менше можливостей для
чоловічого деспотизму, а жінка, залишившись сам на сам із чолові-
ком, може успішніше протистояти його тиску та ефективніше об-
стоювати власні інтереси, аніж у великій родині. За даними всеро-
сійського перепису населення 1897 р., кількісний склад української
сім’ях коливався у межах 5—7 осіб. Досягаючи повноліття, діти
створювали власні сім’ї і здебільшого відокремлювались від батьків,
з якими, за традицією, залишався один із синів, який доглядав старих
до смерті, щоб згодом успадкувати дім і господарство.
Юридично-правове регулювання прав жінок здійснювалося на
підставі цивільного законодавства тих країн, до складу яких тоді вхо-
дили українські землі, — Австро-Угорщини та Російської імперії. Ха-
рактерною прикметою тогочасного цивільного законодавства обох
держав було безумовне визнання чоловіка головою родини. Згідно
з цим принципом, саме чоловік визначав місце проживання сім’ї, пе-
редавав дружині своє прізвище та права свого стану, мав вирішальний
голос у внутрішньосімейних справах і пріоритетне право опіки та вла-
ди над дітьми, був представником інтересів сім’ї перед громадськими
та державними органами і в суді. Фактично у правовому сенсі
дружина була особою підлеглою і другорядною стосовно чоловіка.
Але законодавство обох країн визнавало правосуб’єктність жі-
нок, тобто надавало кожній повнолітній (самотній чи заміжній) жінці
реальну можливість безпосередньо звертатись до суду з позовами
про порушення майнових прав, завдання особистих моральних збит-
ків чи фізичних ушкоджень. Попри те що існувала ціла низка проце-
суальних обмежень, умов та застереженьщодо участі різних категорій
жінок у судочинстві (як свідків, представників третіх осіб тощо), сам
факт можливості особисто (а не через посередника) представляти та