32 / 36
31
чекав телефонного дзвінка, не виходячи з дому ні на
мить. Ні на чому не міг зосередитися. Адже він кілька
разів усім переказав через родичів, що повернувся до
Наґої. Якби було так, як завжди, телефон уже давно би
задзеленчав і звідти залунали б веселі голоси. Але апа-
рат продовжував невблаганно мовчати.
Під вечір Цкуру вирішив зателефонувати ще раз.
Однак передумав. Може, всі
насправді
вдома? Може,
вони вдають,що кудись пішли, боне хочуть із нимспілку-
ватися? Може, вони попросили родичів сказати, що їх
немає вдома, якщо телефонуватиме Цкуру Тадзакі? Оче-
видно тому голоси родичів звучали так на диво ніяково.
Але чому?
На гадку не спадала жодна причина. Попереднього
разу всі збиралися на травневі свята. Коли настав час
від’їжджати, всі четверо не полінувалися провести його
на вокзал. І так розмахували на прощання руками, на-
че проводжали солдата на далекий фронт.
Після цього він написав кілька листів до Синього.
Листування для них стало звичкою частково з огляду
на те, що Біла мало тямила у комп’ютері. Синій зобо-
в’язався бути для них за головного поштаря і давав усім
читати листи від Цкуру, який, відтак, не марнував часу
на писання чотирьох майже однакових текстів. У лис-
тах Цкуру переважно розповідав про своє життя у То-
кіо. Що там бачив, що пережив, що відчуває. Чого би
не робив, куди би не ходив, завжди думав, що класно
було би, якби вони були поруч. Він справді так відчував.
Окрім цього, більше нічого такого їм не писав.
Цкуру також отримав від них кілька спільних листів,
але там не було нічого негативного. Тільки докладна
розповідь про те, що вони зараз поробляють у Наґої.