25 / 36
24
Цкуру, добираючи слова, замислився.
—Не знаю, чи вдасться добре пояснити. Якщо так
можна сказати, то я думав про них як про якусь уявну
істоту. Таку собі концептуальну сутність без визначеної
тілесної оболонки.
—Он як?—промовилаСара з інтересом. Потімякийсь
час розмірковувала над почутим. Щось хотіла сказати,
але передумала. Трохи згодом запитала:
—А після закінчення ліцею ти вступив до універси-
тету в Токіо і поїхав з Наґої, так?
—Так, — відповів Цкуру. — Відтоді я постійно живу
в Токіо.
—А решта четверо?
—Усі четверо вступили до тамтешніх вишів. Черво-
ний — на економічний факультет Наґойського універ-
ситету. Там викладав його батько. Чорна вступила до
приватного університету, де дуже добре викладали англій-
ську філологію. Синього як сильного регбіста зарахували
поза конкурсом на відділення факультету торгівлі та ко-
мерції відомого приватного університету. А Біла врешті
дослухалася до вмовлянь оточення і зупинила свій вибір
на фортепіанному відділі музичної академії, відмовив-
шись від ідеї стати ветеринаром. Усі ці університети
неподалік від дому. Лише я поїхав вступати до столиці.
—А чому ти обрав університет у Токіо?
—Ну, тут усе просто. У ньому викладав професор,
який водночас був провідним спеціалістом із проекту-
вання вокзальних будівель. Річ у тім, що конструкція
вокзальної будівлі є специфічною і суттєво відрізняєть-
ся від звичайної споруди. Мало навчатися на архітек-
турному чи будівельному факультеті звичайного полі-
технічного університету, бо практичної користі з того