29 / 36
28
не натрапив на нікого, хто викликав би в нього зацікав-
лення. У порівнянні з чотирма яскравими і натхненни-
ми хлопцями та дівчатами, з якими він познайомився
у ліцеї, всі інші видавалися йому малоцікавими, по-
збавленими наснаги й індивідуальності. Він не зустрів
нікого, з ким хотілося би довше поговорити, ближче
зійтися. Тому в Токіо переважно був сам. Завдяки тому
він почав читати більше, ніж раніше.
— І тобі не було сумно? — спитала Сара.
—Я розумів, що самотній. Але мені не було дуже
сумно. Тоді я навіть вважав, що це нормально.
Він був молодим і багато чого не знав про те, як вла-
штований світ. Та й Токіо, нове для нього місце життя,
разюче відрізнялося від того середовища, в якому він
жив раніше. Відмінності перевершили всі його по-
передні уявлення. Вони виявилися більшими, а їхній
зміст — у десятки разів багатоманітнішим. У будь-чому
варіантів вибору було забагато, люди спілкувалися див-
но, час спливав надто швидко. Тому він не міг віднайти
рівноваги між собою та навколишнім світом. Ну і най-
важливішим було те, що тоді він іще мав місце, куди
міг повернутися. Сівши у швидкісний потяг на станції
Токіо, за півтори години міг дістатися «дружнього
гармонійного місця без розбрату». Там неквапно минав
час, там його чекали вірні друзі.
Сара спитала:
— А як ти
теперішній
? Ти зміг віднайти рівновагу між
собою та навколишнім світом?
—На цій роботі я працюю вже чотирнадцять років.
У мене немає претензій до фірми, мені подобається те,
чим я займаюся. Зі співробітниками сформувалися
добрі стосунки. За цей час я зустрічався з кількома