13 / 36
12
Цкуру і зараз пам’ятає, як, зібравши гравців у коло,
Синій налаштовував команду на перемогу.
—Чуєте, ми сьогодні переможемо! — горлав він. —
Питання лише в тому,
як
ми цього досягнемо,
з яким
розривом
виграємо. Але ми неодмінно переможемо! Чу-
єте?
Уперед, до перемоги
!
—До перемоги! — надривались у відповідь гравці
й розбігалися полем.
До слова, їхня команда з регбі не була бозна-якою
сильною. Сам Синій грав добре і з розумом, але за-
гальний рівень команди ліцею залишався посереднім.
Вони неодноразово з тріском програвали потужним
командам приватних навчальних закладів, які могли
дозволити собі платити стипендії, тож збирали талано-
витих гравців із цілої країни. Після завершення гри
Синій поразкою дуже не переймався. «Важливою є са-
ма воля до перемоги, — часто казав він. — У житті не-
можливо перемагати постійно. Як є перемоги, так само
є і поразки».
—А ще є перенесення матчу через негоду, — заува-
жувала іронічно Чорна.
Синій сумно хитав головою:
—Ти плутаєш регбі з бейсболом і тенісом. У регбі
такого немає.
—Як? Грають навіть у дощ? — дивувалася Біла. Вона
не мала до спорту ані знань, ані інтересу.
—Так, це правда, — авторитетно встрявав у розмову
Червоний. —Як би з неба не лило, матчу не скасовують.
Тому щороку чимало гравців тоне під час змагань.
—Як це жахливо! — казала Біла.
—Та досить уже верзти казна-що. Це ж жарт та-
кий? — обурювалася Чорна.