24 / 44
Вступ
25
низзям цієї річки; Слобідська Україна і, нарешті, узбережжя
Чорного моря та Донецький басейн, колонізовані за часів Ро-
сійської імперії. На відміну від моїх попередників, я не намага-
юся розглядати історію різних регіонів (таких як російська та
австрійська частини України) в окремих розділах книжки, а пе-
реважно описую їх разом, здійснюючи таким чином порівняль-
ний аналіз їхнього розвитку в конкретний період.
І наостанок — кілька слів про термінологію. Пращури су-
часних українців жили в десятках різних домодерних та модер-
них князівств, королівств, імперій і протягом своєї історії мали
різні назви та особливості. Для позначення своєї землі вони
використовували два основних слова — «Русь» та «Україна».
Термін «Русь» (латиницею — «Rus’»), принесений до цього ре-
гіону вікінгами в ІХ—Х століттях, був перейнятий населенням
Київської Русі, яке прийняло їхніх князів та воїнів до свого то-
вариства і слов’янізувало їх. Предки сьогоднішніх українців,
росіян та білорусів прийняли назву «Русь» у формах, що варію-
валися від скандинавської/слов’янської «Русь» до еллінізованої
«Россия». У XVIII столітті московські царі визначили останню
форму офіційною назвою своєї держави та імперії.
Українців називали по-різному, залежно від періоду та ре-
гіону, де жили: русини — у Польщі, рутени — в імперії Габсбур-
гів, малороси — в Російській імперії. У ХІХ столітті будівничі
української нації вирішили покласти край цій плутанині, від-
мовившись від назви «Русь» і чітко відокремивши себе від
решти східнослов’янського світу, особливо від росіян, вибрав-
ши назви «Україна» та «українці» для позначення своєї землі
та етнічної групи, як у Російській імперії, так і в Австро-Угорщині. Назва «Україна» має середньовічне походження
і на початку раннього Нового часу стосувалася козацької
держави в Наддніпрянській Україні. У колективній свідомо-
сті громадських діячів ХІХ століття козаки, більшість із яких
мала місцеве походження, становили основу українців. Щоб
поєднати «руське» минуле та «українське» майбутнє, Михайло