37 / 44
На понтійському кордоні
38
за його межами, — пише Овідій, дивлячись на північ та схід
з місця свого заслання в Томісі, — у регіоні ледь відома дещиця
назв. Далі немає нічого, крім холоду, у якому неможливо жити.
Ах, як близько я від краю світу!»
Сучасник Овідія Страбон, автор відомої «Географії», знав
про понтійські степи дещо більше, ніж відомий римський
засланець. Від Страбона до нас дійшли назви сарматських
племен та земель, що були під їхнім контролем. За його сло-
вами, язиги та роксолани були «мешканцями кибиток», або
кочовиками. Водночас відомий географ геть нічого не пові-
домляє про осіле населення лісостепу навколо Дніпра, не ка-
жучи вже про лісисті райони далі на північ. На відміну від
Овідія, він не жив серед народів регіону, та і його джерела
не були настільки добрими, як у Геродота. Страбон скаржив-
ся на непоінформованість «щодо народів, які оселилися далі
на північ». Він писав: «…через це я не знаю ані про бастарнів,
ані про савроматів, одне слово, про жодні народи, які живуть
над Понтом, і про те, як далеко вони від Атлантичного моря
і чи межують із ним їхні землі».
Якщо Геродот часто згадує Дніпро, то Страбон, схоже, був
краще знайомий із Доном. Його джерела, імовірно, походили
з Танаїса, грецької колонії у гирлі Дону, що належала до Боспор-
ського царства, наймогутнішого об’єднання грецьких колоній,
що відродилося з приходом римлян. Для Страбона Дон мав
особливе значення. Він слугував «найсхіднішим кордоном Єв-
ропи» — термін, що використовувався егейцями для того, щоб
описати простір грецької присутності в зовнішньому світі.
Страбон започаткував традицію, згідно з якою Європа лежала
на захід від Дону, Азія починалася на схід від нього.
Таким чином, на початку І тисячоліття нашої ери, коли
римляни прийшли до понтійських колоній, українські землі
знову опинилися на самому краю того, що стане західною ци-
вілізацією. Дон, або північний кордон еллінського світу, тепер
став східною межею Європи. Там він залишатиметься майже