23 / 36
21
усуває тривогу в крайніх її проявах, і самоаналіз уже не по-
трібен. Людина, яка закохалася і переживає щасливий пе-
ріод єднання, не схильна до саморефлексії, тому що її са-
мотнє, охоплене сумнівами
я
(яке супроводжується страхом
ізоляції) стає уже
ми
. Таким чином, людина позбувається
тривоги, але й втрачає сама себе.
Ось чому психотерапевти не люблять лікувати паці-
єнтів, які закохані. Терапія і стан кохання, що передбачає
єднання з коханою людиною, не сумісні, оскільки психо-
терапевт вдається до аналізу та вивчає причини почуття
страху, які згодом будуть служити провідниками внутріш-
ніх конфліктів.
Більше того, мені справді важко, власне як і більшості
психотерапевтів, побудувати стосунки з пацієнтом, який
закохався. Так, в історії «Ліки від кохання» Тельма не мала
стати моєю пацієнткою, адже вона була не просто закоха-
на, а вся її енергія повністю поглиналася нав’язливим ко-
ханням. Остерігайтеся глибокої прихильності до когось: це
зовсім не є, як вважає більшість людей, доказом справж-
нього кохання. Таке обмежене та виняткове кохання —
не даючи нічого і не піклуючись про іншого — приречене
знищити саме себе. Я впевнений, що кохання — не просто
спалах пристрасті між двома людьми, існує безмежна різ-
ниця між закоханістю та коханням. Кохання радше є спо-
собом існування, самовіддачею, а не впаданням за кимось,
вчинками, не обмеженими однією особою.
Ми все життя намагаємося не залишатися на самоті,
але настає час, особливо перед наближенням смерті, коли
очевидною стає страшна правда: ми народжуємося на
самоті і помираємо на самоті. У мене було багато пацієн-
тів при смерті, які казали, що найстрашніше у смерті те,