22 / 36
20
не вдалося розробити власний стиль для ефективної вза-
ємодії з оточенням.
Особиста
ізоляція трапляється, коли
частини особистості роз’єднуються, так ніби людина роз-
межовує емоції та спогади про якусь подію. Найбільш
складна та загострена форма такого стану — розлад мно-
жинної особистості. Вона трапляється досить рідко (хоча
з року в рік її дедалі частіше діагностують); коли ж психо-
терапевт із таким стикається, йому може бути важко ви-
значитися, яку з особистостей лікувати, як це було зі мною
у випадку з Мардж («Лікувальна моногамія»).
Поки немає ніяких способів подолати ізоляцію, психоте-
рапевти мають лише перешкоджати пацієнтам ухвалювати
неправильні рішення. Людина, докладаючи зусиль, щоб по
збутися самотності, може псувати стосунки з близькими.
Міцна дружба та шлюби розпадалися лише тому, що замість
налагодження зв’язків та піклування про когось пацієнт ви-
користовував іншу особу як щит проти власної самотності.
Поширена і дієва спроба розв’язати проблему самот-
ності, яка описана в моїй книжці, — це об’єднання або
усунення кордонів, інтеграція одного в інше. Сила об’єд-
нання була продемонстрована під час експерименту з ви-
вчення підсвідомого сприйняття, а саме коли повідомлення
«Матуся і я — одне ціле» спалахує на екрані так швидко,
що суб’єкти не можуть його бачити, але в результаті паці-
єнти відзначають, що почуваються краще, стають сильні-
шими, набувають більш оптимістичних поглядів і навіть
краще, ніж інші люди, реагують на лікування (з метою
зміни поведінки) таких проблем, як куріння, ожиріння, про-
блемна підліткова поведінка.
Один з найбільших парадоксів життя — це те, що само-
аналіз породжує тривогу. Об’єднання (синтез), навпаки,