24 / 36
22
що доводиться помирати на самоті. Умирущому хочеться,
щоб з ним хтось був і допоміг подолати самотність. Так,
пацієнт із оповідання «Не ходіть крадькома» сказав: «На-
віть якщо ти один у човні, завжди приємно побачити світло
інших човнів, які пропливають повз тебе».
* * *
Отож, якщо смерть неминуча, якщо всі наші досягнення
й таланти, наш внутрішній світ одного дня зникнуть під руї-
нами нашого тіла, якщо у світі все випадкове (хоча, може,
усе й інакше), якщо люди мають самі будувати свій світ
і здійснювати божий промисел у цьому світі, то що ж тоді
є сенсом нашого життя?
Сьогодні це питання мучить чоловіків та жінок, і багато
хто з них звертається до психотерапевтів саме тому, що вони
не відчувають сенсу життя. Люди — це створіння, які шука-
ють в усьому сенс. Біологічно наша нервова система влашто-
вана так, що мозок автоматично перетворює зовнішні по-
дразнення на певні конфігурації. Усвідомлення, безперечно,
дає нам відчуття впевненості: почуваючи себе безпомічними
та спантеличеними через невизначені чи заплутані явища,
ми прагнемо їх упорядкувати та певною мірою контролювати.
Навіть більше того, сенс життя породжує, своєю чергою,
цінності та закладає принципи нашої поведінки: таким чином,
відповідь на питання
чому
та
навіщо
(«Навіщо я живу?»)
тісно пов’язані з відповіддю на питання
як
(«Як я живу?»).
Лише в деяких з моїх десяти історій з досвіду психоте-
рапевта описані дискусії про сенс життя. Пошук сенсу жит-
тя дуже схожий на пошук задоволення від життя, і він не має
здійснюватися прямим способом. Сенс життя випливає
з діяльності, яка має значення: чим більш помірковано ми