16
силами чи іншими людьми, тим менше шансів на успіх те-
рапії. Перш за все пацієнт хоче вирішити проблему, але
не може зрозуміти, навіщо йому змінювати самого себе.
Адже це не він, а його оточення (друзі, робота, родина) має
змінюватися. Якщо ж ні, то їх можна обміняти на більш
чуйних та тямущих людей. Саме так і було з Дейвом (в іс-
торії «Не ходіть крадькома»), який скаржився, що його
дружина — справжній наглядач, не дає і кроку йому сту-
пити. Дейв гірко нарікав, що все його життя схоже на
в’язницю, аж до того часу, поки не визнав факт, що він
сам відповідальний за створення цієї в’язниці. Згодом він
успішно пройшов курс лікування.
Оскільки пацієнти мають звичку не визнавати своєї від-
повідальності, лікарі повинні розробити спеціальну методи-
ку, щоб змусити їх усвідомити, що вони самі ж і створюють
свої проблеми. Ефективною методикою, яку я використо-
вую для лікування багатьох пацієнтів, описаних у цій книж-
ці, є фокусування на теперішньому часі. Так, пацієнти під
час терапії створюють ті ж самі міжособистісні проблеми,
які завдають їм клопоту і в реальному житті, то я фокусуюся
на тому, що відбувається цієї миті між пацієнтом і мною,
більше, ніж на минулих подіях чи якихось фактах теперіш-
нього життя. Вивчаючи всі особливості стосунків між паці-
єнтом та лікарем (чи між пацієнтами в групі), я можу визна-
чити, як саме пацієнт реагує на дії інших людей. Таким
чином, хоча Дейв міг чинити опір і не визнавати свою відпо-
відальність за проблеми у шлюбі, він не міг заперечувати ті
подробиці, які сам розповів під час групової терапії. Він був
замкнутий та дратівливий, ухилявся від спілкування, а такі
дії призвели до того, що інші члени групи почали відповіда-
ти йому так само, як його дружина вдома.