23 / 36
Частина 1
22
ув’язненого, зиркав на його номер (як ми боялися цих
поглядів!); він ніколи не запитував імені.
Повернімося до відправки транспорту. Не було ані
часу, ані бажання зважати на моральні чи етичні аспекти.
Кожна людина керувалася лише однієюдумкою: вижити
заради родини, яка чекала вдома, і врятувати своїх дру-
зів. Без вагань вона вдавалася до будь-яких заходів, аби
інший в’язень, інший «номер» посів її місце у транспорті.
Як я вже згадував, у процесі відбору капо зважали на
негативні риси: лише найбрутальніших в’язнів обирали
для цієї праці (хоча було кількащасливих винятків). Але,
окрім цього відбору капо, проведеного есесівцями, іс-
нував іще один процес самовідбору, який безперервно
тривав серед в’язнів. Зазвичай виживали лише ті особи,
котрі після довгих років перекидань із табору до табору
втратили рештки сумління в боротьбі за існування; вони
були ладні вдатися до будь-яких засобів, чесних і нечес-
них, навіть до грубої сили, крадіжки і зради друзів, щоб
урятувати себе. Ми, що вижили, завдяки збігу маленьких
випадковостей або дива, — як би це хтось не назвав —
знаємо: найкращі з нас не повернулися.
Уже записано багато фактів про концентраційні та-
бори. Тут факти будуть істотними тільки тоді, коли вони
є частиною людського існування. Саме пережите є те-
мою цієї розповіді. Для тих, хто був у таборі, я спробую
пояснити їхній досвід у світлі нинішніх знань. Тим, хто
не був у таборі, книжка допоможе краще збагнути і на-
самперед зрозуміти досвід тої мізерної частини ув’яз-
нених, які вижили і яким досі непросто живеться. Ці
колишні ув’язнені часто кажуть: «Ми не любимо роз-
мовляти про пережите. Тим, хто був у таборах, не по-