21 / 36
Частина 1
20
Ця книжка покликана не звітувати профакти та події, але
розповісти про особистий досвід, досвід, якиймільйони
ув’язнених переживали тоді і зараз. Це внутрішня історія
про життя концентраційного табору, як сказала одна
особа з тих, що вижили. Це історія не про ті неймовірні
страхіття, які доволі часто добре описані (хоч у них не так
уже й часто вірять), але про безліч маленьких знущань.
Інакше кажучи, книга намагається відповісти на питання:
як буденне життя в концентраційному таборі відбилося
на душевному стані звичайного в’язня.
Більшість описаних тут подій відбувалися не у вели-
ких і відомих таборах, а в маленьких, де переважно
й знищували більшість людей. Це історія не про страж-
дання і смерть великих героїв і стражденників, не про
знаменитих «капо»
2
— в’язнів, які стали довіреними
особами керівництва й мали особливі привілеї, і не про
відомих в’язнів. Вона присвячена не стражданням ви-
датних людей, а жертві, стражданням і смерті величез-
ної армії невідомих і незареєстрованих жертв. Саме цих
звичайних в’язнів, без розпізнавальних знаків на рука-
вах, по-справжньому зневажали капо. У той час як ці
звичайні в’язні отримували дуже мало, або й зовсім
не отримували їжі, капо ніколи не були голодними; на-
справді чимало капо в концентраційному таборі жили
краще, аніж у звичайному житті. Часто вони ставилися
до в’язнів суворіше, ніж охорона, і били їх жорстокіше
за есесівців. Цих капо, звісно ж, відбирали серед в’язнів,
чиї риси характеру робили їх придатними для цієї ролі.
І якщо вони виявлялися неефективними, їх негайно
2
Капо ( від
італ.
capo—шеф) —привілейований актив концентра-
ційних таборів, до обов’язків якого входили функції старост барака
або наглядачів. (
Тут і далі прим. пер., якщо не зазначене інше.
)