22 / 36
21
Досвід життя в концентраційному таборі
усували з посади. Невдовзі капо уподібнювалися до
есесівців й охорони табору, і їх можна аналізувати з по-
дібного психологічного підходу.
Сторонньому спостерігачу легко скласти помилкове
враження про табірне життя, створити концепцію, прой
няту сентиментами йжалем. Але він не знає майже нічого
про сувору боротьбу за існування, яку вели ув’язнені. Це
була безупинна щоденна боротьба за шматок хліба й за
саме життя, заради себе й заради близького товариша.
Розгляньмо приклад транспортування, яке офіційно
називали переміщенням певної кількості ув’язнених до
іншого табору; але з більшою ймовірністю фінальним
пунктом призначення ставали газові камери. Відібра-
них хворих або не здатних до праці в’язнів відсилали
до одного з великих концентраційних таборів, оснаще-
них газовими камерами та крематоріями. Процес від-
бору був сигналом для битви без правил серед усіх
в’язнів або однієї групи проти іншої. Важило тільки те,
щоб власне ім’я або ім’я близького товариша викрес-
лили із переліку жертв, хоч кожен знав, що замість од-
ного врятованого жертвою стане інший.
Із кожним транспортом мусили відправити певну
кількість в’язнів. Не надто важливо, кого саме, адже
кожен із них був лише номером. При надходженні до
табору (принаймні так діяли в Освенцимі) усі докумен-
ти забирали, разом з іншим майном. Кожен в’язень,
таким чином, міг назвати видумане ім’я або професію; із
певних причинчималолюдей так і вчинили. Керівництво
таборуцікавив тількиномерув’язненого. Ці номери часто
витатуйовували на шкірі і пришивали на штани, жакет
або пальто. Будь-який охоронець, яких хотів покарати