32 / 36
31
Досвід життя в концентраційному таборі
Там нас зібрали навколо есесівця, який очікував,
поки ми всі не увійдемо. Потім він сказав: «Даю вам
дві хвилини, я слідкуватиму за часом на моєму го-
диннику. Протягом цих двох хвилин ви повинні пов-
ністю роздягнутися і скинути одяг на підлогу — там,
де стоїте. Ви не візьмете із собою нічого, окрім че-
ревиків, ременя або підтяжок, чи, можливо, банда-
жу. Я починаю відлік».
У неймовірному поспіху люди здирали із себе одяг.
Що менше залишалося часу, то більше вони нервували
й незграбно шпорталися у своїй одежі, пасках і шнурів-
ках черевиків. Потім ми уперше почули свист нагайки;
шкіряні канчуки хльостали оголені тіла.
Згодом нас загнали до іншої кімнати, де нас поголи-
ли—не тільки голови, але й не залишили жодної воло-
сини на тілі. Потім—до душової, де знову вишикували.
Ми заледве впізнавали одне одного; але із величезним
полегшенням деякі люди зауважили, що з отворів душу
крапала справжня вода.
Очікуючи своєї черги помитися, ми почали усвідом-
лювати свою оголеність: у нас насправді нічого не за-
лишилося, окрім наших голих тіл, навіть волосся; усе,
чим ми володіли, — це наше, образно кажучи, голе іс-
нування. Що ще залишилося в нас як матеріальний
зв’язок із нашими колишніми життями? У мене — оку-
ляри і пасок, друге я виміняв пізніше на кусень хліба.
Власники бандажів мали ще один додатковий привід
для хвилювання. Увечері черговий привітав нас про-
мовою, пообіцявши повісити «на оцій балці» кожного
(він тицьнув у перекладину), хто сховав гроші або кош-
товні камені у бандажах. Він пихато пояснив, що йому,
як відповідальній особі, табірне право це дозволяє.