29 / 36
Частина 1
28
і пройти повз старшого офіцера СС. Як не дивно, мені
пощастило сховати під пальтом мій наплічник. Моя ше-
ренга, один за одним, минала офіцера. Я зрозумів, що
мені буде непереливки, якщо він помітить мій напліч-
ник. Він щонайменше зіб’є мене з ніг; я знав це з попе-
реднього досвіду. Інстинктивно я виструнчився, набли-
жаючись до офіцера, щоб він не помітив мого важкого
вантажу. Потім я опинився перед ним — обличчя до
обличчя. Це був високий чоловік, він виглядав струн-
ким і підтягнутим у своїй бездоганній уніформі. Який
контраст із нами, неохайними й замурзаними після
довгої подорожі! Він мав набундючений і зарозумілий
вигляд і стояв, підтримуючи правий лікоть лівою ру-
кою. Права рука була піднята, і вказівним пальцем цієї
руки він ледаче вказував праворуч чи ліворуч. Жоден
із нас і найменшої гадки не мав про лиховісне значен-
ня цього недбалого руху пальцем, що вказував то пра-
воруч, то ліворуч, але ліворуч найчастіше.
Надійшла моя черга. Хтось прошепотів мені, що ви-
слання праворуч означатиме працю, ліворуч відря-
дять хворих і не здатних працювати, які вирушать до
особливого табору. Я просто чекав, що станеться; пер-
ша із багатьох подібних ситуацій. Мій заплічний мішок
тягнув мене трохи ліворуч, але я намагався виструн-
читися. Есесівець поглянув на мене, начебто завагав-
ся, а потім поклав руки мені на плечі. Я щосили нама-
гався виглядати зухом, він дуже повільно повернув
мене праворуч, і я вирушив у цьому напрямку.
Значення руху пальцем нам пояснили ввечері. Це
був перший відбір, перший вирок щодо нашого існу-
вання чи не-існування. Більшість привезених у нашому
транспорті, близько 90 %, прирекли на смерть. Їхній