21 / 36
21
Я підійшла до дверей кухні й зазирнула крізь сітку.
Спершу Ґет мене не помітив. Він стояв біля стільниці
у поношеній сірій футболці та джинсах. Плечі його були
ширшими, ніж мені пам’яталося.
Він відв’язав висушену квітку, що висіла, перевернута,
над мийкою на вікні. То була квітка шипшини, рожева
і розгорнута, з тих, що ростуть на Бічвуді.
Ґет, мій Ґет. Він зірвав для мене квітку в нашому улюб
леному місці. Він підвісив її, щоб вона висохла, і чекав
мого повернення, аби подарувати.
Я поцілувалася з хлопцем, до якого було байдуже, чи
з трьома. Від нас пішов батько.
Я приїхала сюди з будинку, сповненого сліз та фальшу,
і побачила Ґета,
і побачила троянду в його руці,
і тієї миті, коли сонце світило крізь вікно на нього і на
яблука на кухонному столі,
і в повітрі стояв запах дерева та океану,
я таки назвала це коханням.
Це і
було
коханням, і воно навалилося на мене так
раптово, що я зіперлася на сітчасті двері, які розділяли
нас, аби лиш не впасти. Мені так хотілося торкнутися
його, ніби він був кошеням чи кроликом, чимось таким
особливим і м’яким, що кінчики пальців хочуть відчува-
ти це постійно. Усесвіт був добрим, бо в ньому був він.
Я любила в ньому все: і дірку на його джинсах, і бруд на
його голій нозі, і ранку на його плечі, і шрам, що пере-
креслював його брову. Ґет, мій Ґет.
Поки я стояла отак, витріщаючись, він поклав тро-
янду в конверт. Пошукав ручку, грюкаючи шухлядами,
знайшов у кишені, написав щось.
Я не здогадалася, що він пише адресу, аж поки він не
витягнув марки із однієї з кухонних шухляд.