19 / 36
18
—Ти
забула
?
Тепер Джейсон був злий. Мерібет це нібито й розуміла,
але її серце знову стислося. Бо й справді: скільки разів Джей-
сон вчиняв так само з нею, залишаючи її в безвиході?
—Так, я забула, — промовила вона різким тоном. —Мені
голова була захаращена іншими речами, наприклад, тим, що
я застрягла в лікарні на весь вечір.
—Стривай-но! Що сталося?
—Я мала біль у грудях, отож лікарка Крей направила мене
перевіритися, — пояснила вона.
—Якого дідька?
Нині Джейсон розгнівався, по-справжньому розгнівався,
але вже не так, як досі, а наче перед сваркою.
—Мабуть, це стрес, нічого серйозного, — бовкнула Ме-
рібет, почуваючись безглуздо через те, що вона про це йому
сказала, та ще безглуздіше через те, що сказала це зопалу. —
Мене обстежували протягом кількох годин.
—Чому ти мені не зателефонувала?
—Я намагалась, але ти не відповідав і, в будь-якому разі,
я думала, що звільнюся до цього часу.
—Де ти?
—Клініка Рузвельта.
—Мені приїхати?
—Ні, і не говори іншим. Просто скажи їм, що я запра-
цювалася допізна, та замов піцу. Мене скоро відпустять.
Вона постукала себе по грудях кулаком, сподіваючись, що
це усуне біль, який знову надходив.
—Хіба мені не треба бути поруч?
—Поки ти доїдеш, я вже звільнюся. Це просто непомірно
роздутий біль.
На тлі вона почула, що Оскар почав плакати.
—Що сталося?
—Здається, Мо взяв Страшного Милунчика.
Страшний Милунчик — це порваний плюшевий ведме-
дик, без якого Оскар не міг заснути.
—Краще забери його, — сказала вона Джейсону. — І чи
можу я з ним поговорити? Або з Лів?