5 / 40
олос розуму-1
Вона прийшла до нього перед ранком.
Увійшла дуже обережно, тихо, безшелесно, пливла через кімнату
наче примара, наче з’ява, а єдиний звук, який супроводжував її рух,
видавала опанча, що терлася об голу шкіру. Утім, саме той тихесень-
кий, ледь чутний шурхіт розбудив відьмака, а може, лише вирвав із
напівсну, в якому він монотонно колихався, немов у безодні, підвіше-
ний між дном і поверхнею спокійного моря, серед легенько розгойда-
них пасм фукусу.
Він не ворухнувся, не здригнувся навіть. Дівчина підпливла ближче,
скинула опанчу, поволі, із ваганням, сперлася зігнутим коліном об
край ложа. Він дивився на неї з-під примружених повік, не виказуючи,
що вже не спить. Дівчина обережно залізла на постіль, на нього,
обійнявши його стегнами. Спершись на напружені руки, мазнула по
його обличчю волоссям, що пахло ромашкою. Рішуча й мовби нетерп
ляча, схилилася, торкнулася кінчиком перса його повіки, щоки, губ.
Він посміхнувся, взявши її за плечі, дуже повільно, обережно, делі-
катно. Вона випросталася, тікаючи від його пальців, промениста,
підсвічена, розмита у своєму сяйві в імлистій сірості ранку. Він ворух-
нувся, проте рішучим натиском обох долонь вона заборонила йому
змінювати позицію, легкими, але наполегливими рухами стегон дома-
гаючись відповіді.
Він відповів. Вона вже не тікала від його долонь, відкидала голову
назад, стріпувала волоссям. Шкіра її була холодною і дивно гладень-
кою. Очі, які він бачив, коли вона наближала обличчя до його щоки,
були великі й темні, наче очі русалки.
Заколисаний, він потонув у ромашковому морі, яке збурилося і за-
шуміло, втративши спокій.