9 / 40
9
ІІ
Велерад, бургомістр Визіма, пошкріб підборіддя й замислився. Не був
він ані забобонним, ані боязким, але це не надихало його зостатися
сам на сам із біловолосим. Нарешті він наважився.
— Вийдіть, — наказав стражникам. — А ти сідай. Ні, не тут. Отам,
подалі, як твоя ласка.
Незнайомець усівся. Не мав він уже ані меча, ані чорного плаща.
— Слухаю, — сказав Велерад, бавлячись важкезним буздиганом
1
,
що лежав на столі. — Я Велерад, бургомістр Визіма. Що маєш мені
сказати, мосьпане розбійнику, перед тим, як підеш до темниці? Троє
убитих, спроба накласти прокляття — незле, аж ніяк незле. За такі
речі у нас, у Визімі, на палю саджають. Та я людина справедлива,
спочатку тебе вислухаю. Кажи.
Рівієць розстебнув кубрак, дістав з-під нього сувій білої козя-
чої шкіри.
— На роздоріжжях, по корчмах прибиваєте, — сказав він тихо. —
Правда те, що там пишете?
— А, — буркнув Велерад, дивлячись на витравлені на шкірі руни. —
Така, значить, справа. Як я відразу не здогадався? Авжеж, найщиріша
правда. Підписано: Фольтест, король, владця Темерії, Понтару й Ма-
гакаму. Виходить, правда. Але відозва відозвою, а закон законом.
У Визімі я закон та порядок пильную! Людей мордувати не дозволю!
Зрозумів?
Рівієць кивнув на знак того, що зрозумів. Велерад гнівно посопів.
— Знак відьмацький маєш?
Незнайомець знову поліз за комір каптану, видобув круглий ме-
дальйон на срібному ланцюжку. На медальйоні було вибито голову
вовка із вишкіреними іклами.
— Ім’я якесь маєш? Можеш будь-яке назвати, не з цікавості запи-
тую, а щоб розмову полегшити.
— Звуся Ґеральтом.
— Та хоч і Ґеральтом. Судячи з вимови — з Рівії?
— З Рівії.
1
Буздиган — різновид булави із головкою з шипами.